УРОК МУЖНОСТІ У 2-В КОЗАЦЬКОМУ КЛАСІ

Автор: иерей Максим Райков вкл. .

 

08 травня 2019 рокудо 2-В козацького класу КУ ССШ І-ІІІ ст. № 25 м. Суми завітали генерал-командор Віктор Лях – отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» та полковник Микола Бондарев – голова Сумської міської організації ветеранів України з тим, щоб провести з козачатами урок мужності. Віктор Васильович представив своїм вихованням знаного в обласному центрі ветерана Збройних Сил України.

На початку своєї промови Микола Олексійовичрозповів майбутнім захисникам Вітчизни про своє дитинство, яке проходило в оточенні учасників бойових дій: батька і дядька по материнській лінії.

У роки війни він зі своєю мамою Бондаревою (у дівоцтві Ходосовою) Олександрою Яківною жив в м. Ленінакан (Вірменії), за місцем служби батька. Добре пам'ятає час, коли батько у складі дивізі ївідправлявся на фронт. Під’їхавши на коні, він попрощався з ними, сказавши при цьому мамі: "Шура, бережи сина". А йому сказав: "Тепер у нашій сім'ї ти старший чоловік". Миколі Олексійовичу тоді було тільки шість років. У голодні роки, вони–"діти війни" – отримували денний пайок: 300 г хліба,  миску супу,  ложку каші і раз на тиждень шматочок м'яса або риби. Зрідка видавали по шматочку цукру до окропу. Усі дитячі думки тоді були зосереджені на тому, де роздобути щось поїсти.

У їхньому п'ятиповерховому будинку з п'ятьма під'їздами мешкало понад сімдесят хлопчиків і дівчаток. Вони організовувалися в окремі групи за віком і разом обстежували покинуті сади, де наїдалися фруктами і ягодами. Одного разу  за колючою огорожею складів боєприпасів діти побачили поляни суниці. Вони кілька днів лазили під колючим дротом на заборонену територію і ласували ягодами. Але одного разу один із хлопчаків підірвався на мині, що булла встановлена на підступах до складу.Відвідування таких полян стало небезпечним.

Микола Олексійович пригадав, як у селищі Сіверському на фортечному полігоні готували призовників. Їхтакож навчали метанню бойових і навчальних гранат. Після таких занять діти проникали на полігон і знаходили там гранати, що не розірвалися: були з кільцями і чеками.  Хлопченята семи – десяти років збирали такі гранати і йшли до р. Арпачай глушити рибу. Зібраний улов  ділили поміж  собою і несли своїм матерям для приготування юшки. Увоєнні роки  школярі ходили до госпиталів, виступали перед пораненими бійцями із самодіяльними концертними програмами: співали, танцювали, читали вірші. Поранені при цьому пригощали дітей чим тільки могли. Перед усе діти цінували цукор.

У 1943 році школярі відгукнулися на поклик комсомолу Вірменії, взяли участь у зборі металобрухту для створення танкової колони "Радянської Вірменії". Тоді усі горища житлових і громадських будинків околиці були очищені від металобрухту.

9 травня 1945 року люди прокинулися від пострілів, що луналина на вулицях міста. Це були не бойові дії, а салют Перемоги над фашистською Німеччиною.       Розповідь ветерана про своє дитинство викликала велике зацікавлення у сучасних дітлахів і вони уважно дослуховувалися до подій, що відбувалися у далекі повоєнні й воєнні роки.

Микола Олексійович Бондарєв народився 26 березня 1936 року. Його батько Олексій Павлович Бондарєв народився в 1913 році в станиці Усть-Лабірінськ Краснодарського краю в родині козака. У 1934 році, після закінчення Майкопського будівельного інституту, був направлений на роботу в Абхазію начальником дільниці гірських і канатних доріг. У 1937 році призваний в Червону Армію. Після закінчення курсів політпрацівників Закавказького Військового округу направлений в 17-ту гірничо-кавалерійську дивізію на посаду політрука ескадрону. У складі Червоної Армії прикривав кордон Радянського Союзу з Іраном. Восени 1941 року дивізію, в якій служив старший політрук Олексій Павлович Бондарєв, була кинута на Калінінський фронт. У той час війська фронту провели Калінінську оборонну операцію, у результаті якої були скуті великі сили противника, призупинено перекидання їх під Москву, де проходили вирішальні битви. Потім Війська Калінінського фронту спільно з військами Західного фронту прорвали оборону німецько-фашистських військ під Ржевом, звільнили місто Зубців і оволоділи правим берегом річки Волга.

За бойову доблесть Олексій Павлович Бондарев нагороджений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки.

У 1942 році 17-а гірничо-кавалерійська дивізія була розформована і Олексій Бондарєв в званні батальйонного комісара був направлений в штаб Брянського фронту. У 1942 році, в вихорі війни, Бондарєв втратив кілька секретних документів. Військовий трибунал Брянського фронту за втрату пильності розжалував Бондарева в рядові, позбавив орденів і засудив до вищої міри покарання – розстрілу. Командувач Брянським фронтом генерал-полковник Костянтин Костянтинович Рокосовський (в майбутньому Маршал, двічі Герой Радянського Союзу) ознайомився зі справою захисника Москви і пом'якшив покарання. Рядовий Бондарєв для спокутування провин був направлений в штрафний батальйон. Брав участь в запеклих атаках. Свою провину спокутував у відкритих боях з німецько-фашистськими загарбниками. В кінці 1943 року, після 3-х важких поранень Олексій Павлович Бондарєв був реабілітований і відновлений у військовому званні майора. Після лікування і закінчення курсів оперативних штабних працівників був направлений в Ропшанську Червонопрапорну дивізію на Ленінградський фронт. Брав участь у прориві блокади Ленінграда, визволенні Правобережної України, Молдови, Румунії, Болгарії. Після Великої Перемоги Олексій Павлович Бондарєв був призначений на посаду начальника штабу військово-будівельних батальйонів в Сухумі – столицю Абхазії. У 1947 році подав рапорт і за станом здоров'я був звільнений зі Збройних Сил Радянського Союзу. Багато уваги приділяв вихованню майбутнього захисника Вітчизни – 11-річного сина Миколи.

Дядько Миколи Олексійовича Бондарєва – Микола Якович Ходосов двічі представлявся до звання Героя Радянського Союзу. Він народився 21 жовтня 1913 року в станиці Бесленеєвська Лубинського району Краснодарського краю в родині козака. Працював ковалем і сплавником плотів. З 1937 року служив на крейсері «Червона Україна». Учасник оборони Одеси і Севастополя. Після загибелі крейсера головний старшина Ходосов воював в морській бригаді.250-денна Севастопольська оборона увійшла в історію як зразок тривалої, активної оборони приморського міста і великої військово-морської бази. Противник втратив на доступи до Севастополю близько 300 тис. убитих і поранених.

За бойові відзнаки 46-ти воїнам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Президія Верховної Ради СРСР 22 грудня 1942 заснувала медаль «За оборону Севастополя», якою нагороджено понад 39 тисяч осіб. При здачі Севастополя морська бригада прорвала бойові позиції німецько-фашистських військ і пішла в гори Криму, дійшла до Керченської протоки, переправилася на підручних засобах на Таманський півострів і з'єдналася з Червоною Армією. Після переформування бригада була направлена ​​під Сталінград. Стійко боролася вона на Нижній Волзі ...

Командир розвідувальної роти (12-тя гвардійська стрілецька дивізія, 61-а Армія, Центральний фронт) гвардії капітан Ходосов біля села Глушець (Лоєвський район, Гомельська область) на чолі роти в ніч на 29 вересня 1943 року форсував Дніпроі утримував позицію до підходу інших підрозділів. полиця. За 7 днів на плацдармі розвідрота брала участь у відбитті 37-ми ворожих контратак.За битву за Дніпро Микола Якович Ходос був представлений до звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 році в роті Миколи Яковича Ходосова командира окремої розвідувальної роти Армії 1-го Білоруського фронту було 5 Героїв Радянського Союзу.

Коли був на бойовому завданні, деякі його розвідники мародерствували в Білоруському селі. Селяни поскаржилися офіцерам. Прибула частини на відкритий грабіж і Військовий трибунал вирішив командира окремої роти розвідки позбавити звання Героя і всіх орденів. Все ж трибунал перевищив свої повноваження. Це прерогатива (виключне право) тільки Президії Верховної Ради СРСР. Крім того він був знижений з військового звання капітана до старшини.

Відзначився старшина Ходос на Сандомирському плацдармі. Він полонив і привів в штаб Армії німецько-фашистського генерала і двох офіцерів. 24 березня 1945 року Миколу Якович Ходосов повторно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Маршал, тричі Герой Радянського Союзу Георгій Костянтинович Жуков особисто вручив Миколі Яковичу Ходосову Золоту Зірку Героя і орден Леніна.

Микола Якович Ходосов нагороджений 2-ма орденами Леніна, 4-ма орденами Червоного Прапора, 2-ма орденами Вітчизняної війни І-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, 4-ма орденами Червоної Зірки і багатьма медалями.

Він в травні 1945 року брав участь в мітингу Перемоги біля Бранденбурзьких воріт у Берліні і на параді 24 червня 1945 року в Москві на Красній площі в ознаменування Перемоги Радянського народу і його Збройних Сил над фашистською Німеччиною.

Після Великої Вітчизняної війни М.Я. Ходосов жив в Сухумі. У 1945 році в Москві видав книгу «У розвідці».

У 1970 році в абхазькому обласному військкоматі йому були вручені всі ордени, якими був нагороджений в 1941 - 1944 р.р., яких він позбувся за рішенням Військового трибуналу, крім Золотої Зірки Героя за Дніпро.

Так, в оточенні рідних і близьких офіцерів, учасників бойових дій, визначилася професійна доля Миколи Олексійовича Бондарева. Він закінчив Тульське збройно-технічне училище. Технік-лейтенант був призначений командиром взводу озброєння танкового полку в Миколаєві, потім помічником начальника штабу з артилерійсько-технічної підготовки навчально-танкового полку.

Навчання на заочному відділенні Військово-артилерійської академії імені М.І. Калініна в Ленінграді відображені в пам'яті Миколи Олексійовича Бондарева новими набутими знаннями.

Далі була служба в Німеччині на танкоремонтному заводі, де він очолив відділ по ремонту військової техніки.

У 1972 році в Конотопі він стає начальником ракетно-артилерійського озброєння дивізії. Внесок Миколи Олексійовича Бондарева в розвиток військової справи був відзначений орденом «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня.

Наступним пунктом призначення офіцера стали Суми. У 1977 році він став заступником начальника з озброєння вищого двічі Червонопрапорного артилерійсько-командного училища імені М.В. Фрунзе. Для навчання курсантів була отримана нова потужна бойова техніка. Зокрема, самохідні гармати для стрільби снарядами зі спеціальними боєголовками, артилерійські установки залпового вогню «Град», «Ураган» і «Смерч». Зусилля полковника Бондарева увінчалися новим успіхом. Він був нагороджений орденом «За службу Батьківщині» ІІ ступеня.

Микола Олексійович 36 років самовіддано служив Вітчизні, зберігаючи мир і спокій нашого славного козацького міста.

З 1991по 2006 рік працював в СНВО ім. М.В. Фрунзе начальником першого відділу, начальником спецвідділу. З 1996 року одночасно був старшим керівником з  випробувань артилерійських стволів до танків Т-54, Т-62, Т-64 і українського танка Т-80 УД. З 1999 року він  також був начальником штабу цивільної оборони об'єднання.

З 2006 року ветеран-полковник на заслуженому відпочинку.

З 2011 року Микола Олексійович Бондарєв очолює Сумську міськуорганізацію ветеранів України. Його зусиллями відновлено занехаяну будівлю на території колишнього артилерійського училища. Тепер тут Будинок ветеранів, в якому розмістилася Сумська міська Рада ветеранів України та створено музей ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Він стверджує, що головною задачею його організації є соціальний захист ветеранів усіх категорій. На сьогодні їх налічується близько 50 тисяч. Це учасники Другої Світової  війни, пенсіонери миротворчих сил таких країн, як Ангола, Афганістан, В'єтнам, Егіпет, Мозамбік, Сирія. Окрему категорію складають  близько 27 тисяч дітей війни і 20 тисяч ветеранів праці. В силу можливостей він допомагає всім і кожному. Турбується і про підростаюче покоління. Організовує й проводить уроки мужності в школах, училищах, вузах міста. Створив при ветеранській організації лекторську групу, яка готує патріотичні матеріали для національного виховання молоді, засобів масової інформації та використання на уроках мужності.

Козачата були зворушені розповідями Миколи Олексійовича про його дитинство, рідних, особисте зростання й героїчні подвиги народу в часи визволення країни  від фашистської навали. Його розповіді супроводжувалися слайд-фільмом, що значно полегшувало сприйняття (нелегкого для 7 – 8 річних козачат) матеріалу. Наприкінці уроку мужності Миколі Олексійовичу було поставлено багато дитячих запитань, на які він давав вичерпні відповіді.

Учитель козацького класу берегиня Ліна Крівшенко, отаман Сумської паланки МГО «Козацтво Запорозьке»  генерал-командор Віктор Лях та козачата виражали свою вдячність уславленому ветерану полковнику Миколі Бондарєвуквітами, цукерками та фотографуванням на добру згадку.

Прес-центр Сумської паланки

МГО «Козацтво Запорозьке»

  • 4645
  • 4658
  • IMG_1201
  • IMG_1203
  • IMG_1212
  • IMG_1221
  • IMG_1244
  • IMG_1269
  • IMG_1278
  • IMG_1284
  • IMG_1288

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить